Марина МИХАЙЛОШИНА:  «У дитинстві книг з малюнками не любила…» Розмова з відомою «дитячою» ілюстраторкою.

Марина МИХАЙЛОШИНА:  «У дитинстві книг з малюнками не любила…» Розмова з відомою «дитячою» ілюстраторкою.

“Дитячий Кобзар” Видавництва Старого Лева – справжнісінький мистецький шедевр. Від ілюстрацій, які створила художниця Марина Михайлошина (на фото), – очей не відірвати! Вірші Тараса Шевченка у цій книжці подаються у скороченому вигляді (такий хід добре продуманий, бо мала дитина навряд чи всидить, слухаючи у повному обсязі, наприклад, поему «І мертвим, і живим, і ненародженим» або «Катерину»).


Головний РЕДАКТОР дитячого Видавництва Старого Лева Мар’яна Савка зауважила: «Марина Михайлошина, ілюстратор “Кобзаря” – молода перспективна художниця». Співпраця видавця і художниці розпочалася із книги «Баламутики» (автор віршів – Роман Скиба). Марина розмалювала світ «баламутинок» акварелями. Крім того, за словами художниці, відкрила для себе одного з найулюбленіших поетів. Марина – надзвичайно працьовита людина, хоча у її творчих муках не обходилося і без сліз…

– Марино, від чого залежить успіх ілюстратора: від видавництва з відомим брендом чи виключно від таланту художника?

– Успіху досягають ті, хто не погоджується з поразкою. Але у кожного успіху своя історія. Працюючи з видавництвом, певним чином залежиш від замовника. Мусиш зважати на його побажання. 

– Ілюструвати народні казки на сучасний лад перспективно?

– Ніхто з сучасних художників і уявити не може, як ці історії сприймали у часи, коли їх розповідали вперше. У народних казках – суцільна космогонія і філософія буття. А будь-яке ілюстрування сучасного (тобто нині живого) художника – буде сучасним ілюструванням. Це як з п’єсами Шекспіра – один сценарій, але кожен режисер пропускає його через себе. Від цього ж п’єса не стає ані гіршою, ані кращою, просто давня добра історія сприймається по-новому. Свіжіше.

– Ваші ілюстрації до “Дитячого Кобзаря” надзвичайно оригінальні. Їх можна розглядати і розглядати. Розкажіть про найцікавіші моменти, що траплялися під час роботи.

– Якось повела своїх гостей у Національний музей ім. Тараса Шевченка. Сама, зізнаюсь, побувала там вперше. От мене і «накрило»… Кілька днів ходила під враженням. Купила повне зібрання творів Шевченка, зацікавилася дослідницькими працями Івана Дзюби. Ще думка така майнула: «А може, зробити серію ілюстрацій до віршів Кобзаря, так просто, для себе». І тут зателефонувала Мар’яна Савка з несподіваною пропозицією. Думки матеріалізуються!

– Що найважче дається під час створення ілюстрацій до дитячих книжок? Чи дивитеся на книгу, над якою працюєте, очима дитини?

– У мене на старому мольберті напис: «Произведение удается лишь в том случае, если тема его будет глубоко личной темой художника». Ще у школі його «розписала», не знаю навіщо. Так от, все правда! Малювати те, що особисто тебе взагалі нічим не зачіпає, – нудно і нецікаво. А читачеві буде нецікаво роздивлятися те, що тобі було нецікаво малювати. Такі речі відчуваються. Тож найважче, мабуть, дотягти рулон паперу додому (усміхається. – С. Б.)… Якихось секретів під час створення ілюстрацій до дитячих книжок у мене немає. Малюю так, як сама сприймаю, – працюю завжди для себе, а не для когось. Тим більше, звідки мені знати, якими очима дивитиметься на книжку кожна конкретна дитина? Особисто я у дитинстві не любила книг з малюнками… І зараз вириваю всі кольорові вставки у збірках (виняток – улюблені ілюстратори, але у цих випадках купую видання саме заради малюнків, і текст мене взагалі не цікавить). 

– Розкажіть про внутрішні переживання, коли «не малюється»? 

– Іноді треба відкласти конкретну роботу на деякий час, щоб пізніше глянути на неї «свіжим оком». Якщо щось не виходить – значить, щось не так робиш. Раніше могла взяти планшет і все змити, порвати роботу (зішкребти мастихіном, якщо олійний живопис)…Навіть сльози бували! Іноді працюю на одному диханні… А взагалі-то повільно малюю. З віком почала спокійніше до всього ставитись. Або ти недостатньо точно сформулювала завдання, тому і не виходить (бо сама не знаєш, чого хочеш), або на цьому етапі не вистачає майстерності для її подолання. А досягти майстерності у будь-якому ремеслі можна лише в один спосіб – досвідом. 

– Який найголовніший «месидж» намагаєтеся донести до читача через ілюстрацію? Яку книжку мрієте проілюструвати?

– Ніколи не думала про «месиджі»… Просто намагаюся якомога точніше передати власні емоції. У випадку з ілюструванням наношу на папір те, що малювала моя уява, поки читала текст. Мабуть, кожну цікаву книжку, яка потрапляє до моїх рук, хочеться проілюструвати. Якоїсь окремої не виділю. Бо коли читаєш, в уяві з’являється або «широкоформатний фільм», або малюється композиція: рядок за рядком. 

Сюзанна БОБКОВА


З досьє «ВЗ» 

Марина Михайлошина народилась у Києві 1982 року. Живе і працює у столиці. Закінчила ДХСШ ім. Т. Г. Шевченка, факультет живопису, займалася скульптурою і керамікою (факультет декоративно-ужиткового мистецтва). З 2001 р. навчалась на видавничо-поліграфічному факультеті НТУУ «Київський поліграфічний інститут», спеціальність «Графіка». Марина розповіла, що увесь час чимось захоплюється: свого часу опанувала ікебану, займалася рекламою… А якось серйозно збиралася вступати на режисуру до Національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Передумала, захопилась каліграфією. З 2010 року працює як «вільний художник», займається оформленням книг. У 2011 р. відбулась її перша виставка робіт у рамках проекту «Україна – Грузія: два серця – одна душа» (Дні України в Грузії, м. Тбілісі). Роботи художниці зберігаються у приватних колекціях України, Росії, Грузії, Ірландії, США, Австралії.

джерело

Leave a Reply