Несказане

Несказане

posted in: Блог | 0

Коли вмирає кохання – народжується моя Повітруля. Мій янгол. Такий нехитрий мій спосіб відлетіти, полишити боляче… відпустити від себе. Забути назавжди.
Щоб не лишатися на одинці з тим, що лишилось після його уходу, а махнути крилами і сягнути в новий день. Чи в нову ніч. Просто – в нове небо. Летять мої янголи, летять мої Повітрулі. Вільні демони, закохані дочки гуцульських Карпат, рятуєте мене, самітню, в жаркому мегаполісі.

Майже автоматично, бездумно гортаю рейси на Париж і малюю крила. Хай летить. Демониця. Яка взагалі різниця кому крила – їй чи мені? На тобі крила, лети до поета. Крилатий демон гуцульських гір, закохана примара – будь йому музою.
Тобі – крила, мені – шрами на лопатках. Сама кинула, сама злякалась. Я завжди тепер боюся. Як натхнення кохання боюся. Воно таке, що важко витримати, страшно втратити глузд – така божествена чиста сила в маленьку жінку. Того так хочеться і… раптом перелякано закриваєш очі, відкидаєш пензлі, відкидаєш крила… відкидаєш людину. І малюєш потім крила замість справжніх. Лети. Забрала кохання на крила і полетіла. А я забула. Теж може – дочка вітру? Закохана і вільна.
Як Сестри. От тобі крила, сестро, лети музою до поета, народи йому вірша. І хай він буде схожий на мене.


“Повітруля” ; 30,5 х 43 см; папір / змішана техніка; 2015 р.

Коли народжується кохання – народжується моя Повітруля. Закохана і вільна. Розумієш… Це не я, – вона кожного моменту готова махнути крилами і перелякано злетіти, щоб не стати невільницею твого кохання. Бо сильна.
А я – слабка. А я хочу, хочу! Щоб ти став моїми сильними крилами, милий. Щоб моє кохання до тебе стало моєю силою, а не моєю слабкістю.

 


“Повітруля” ; 32 х 43 см; папір / змішана техніка; 2015

Коли я вириваюсь від тебе…
Ти просто втримай мене. Мій художник. Я – натхнення твоє. Не відпускай. Не відпускай мене. …не відпускай, прошу. Молю.
І знову, знову летять Повітрулі. Бо я боюсь тебе, милий. Кохаю і боюсь.

 


“Руки Твої (Творчість)” ; 39 х 50 см; папір / змішана техніка; 2015

Я розкажу тобі казку.
Один хотів взяти за дружину повітрулю. Він вмів дуже гарно грати на сопілці. Він грав, і вони прилітали, лишали свої чарівні хустки і танцювали, поки він грав. А потім пррр… і геть зникали. Полюбилась йому єдна з них і баба-босорканя дала йому таку пораду, щоб вкрав і заховав хустку тої дівчини, що йому в серце впала. Ну так і зробив. І стала вона йому дружиною, а згодом йому сина народила. А потім якось знайшла свої крила… забрала дитину і покинула. А він замкнув хату і пішов полонинами і далекими краями її шукати. Дорогою він здобув чарівне седло, що б відвезло його куди він тіки захоче, шапку-невидимку, і палицю, що коли махнути нею, то гори розступаються. Сів на сідло і полетів в чарівний край, куди жодне людське око не заглядало. А там в хатині його дружина і син, вона вже не полювала з сестрами, а вдома була. Я думаю, вже так сильно змінив він її. І от вона впізнала його. Я того не дуже розумію, що значить… Але ВПІЗНАЛА, – розумієш, мені то здається дуже важливим… Впізнати своє кохання. І тоді він посадив її на седло і забрав додому. І жили вони потім довго у щасті… поки не повмирали)) Подобається?

Малюю свої казки. Це для тебе, милий, всі мої історії. Просто серце розірвалось навпіл. Сама вирвалась, а півсерця лишилось. Ось так.
А ти казав, що я не така, я інша. З серцем повним магії, часом біснувата, але ж хороша. Я хороша, милий. Я закохана, милий. Ти просто не відпускай мене, милий. Обійми міцно-міцно. Не давай мені казати, все, що я кажу. Я це спеціально так роблю, щоб не прив‘язуватись до тебе. Бо я боюсь своїх почуттів, тебе боюсь. Хто ти, чому ти стільки про мене знаєш? Але ти не відпускай. Бо я закохана. Біснувата, але закохана, кохай і не відпускай. Знайди і не відпускай. І спали ці чортові крила, що відривають мене від тебе. Стань сам мені крилами, милий. Моєю силою, моїм натхненням, милий. Не відпускай, милий. Не залишай, милий.

 


“Повітруля”; 29 х 41,5 см; папір / змішана техніка; 2015

Я іноді щось загадую на картини. Знаєш, я останнім часом постійно щось загадую, і воно здійснюється. Я і тебе “загадала” одного разу. Це я тебе вигадала, милий, я створила. Тому і страшно так, що ти не справжній.
Але ти справжній. Це Бог тебе створив, а не я. Але чи для мене?
Чому тоді ти так швидко відмовився від мене, милий?

 


“Жінка (Ta Femme Du Moyen Âge)”; 32 х 47 см; папір / змішана техніка; 2015

Я просто знову намалюю повітрулю. Намотаю своє кохання їй на крила і пущу до тебе. Я намотаю своє кохання собі на горло і задушу все, що хочеться тобі сказати. Я забуду тебе, милий, намалюю своє кохання і забуду. Назавжди.

Я малюю і чаклую.

Мені сказали, мистецтво – це взагалі роман з Богом.

Закохатися – легко
Любити – потребує зусилль,

милий

Leave a Reply